• Львів, вул. С.Бандери 28a, кім.503
  • (032) 258-21-96

Передумови створення кафедри ЕОМ

Розвиток певної наукової та технічної сфери вимагає наявності відповідного економічного, теоретичного та технічного підгрунтя. Стосовно Західного регіону України та Львова зокрема, такими, в певному наближенні, можна розглядати досить розвинуте ще до 1939 р. електричне та електромеханічне приладобудування (працювали філіали фірм Siemens&Halske, Philips та ін.), у Політехніці дослідницькі лабораторії професора Круковського та математична школа професорів Банаха та Лукашевича. Останній запропонував форму запису виразів, покладену пізніше в основу стекової архітектури комп'ютера. Таким чином, існували фахівці, що розумілися в математиці і організації обчислень та в принципах побудови приладів.

Після 1945 р. та відновлювального післявоєнного періоду у Львові почало відроджуватись приладобудування. У Львівському політехнічному інституті (ЛПІ) та Університеті ім. І. Франка створювались лабораторії, де відповідно до потреб народного господарства, розроблялись електричні, а пізніше електронні прилади та обчислювальні спеціалізовані пристрої, як правило, аналогові, які функціонували в складі приладів різноманітного, найчастіше військового призначення. Слід відмітити досягнення ЛПІ, де створювались електронні вимірювальні прилади, в яких використовувались вже не тільки аналогові, а й цифрові вузли з використанням елементної бази того часу. Відповідні прилади випускались і промисловими підприємствами.

В 1945р. талановитий вчений зі світовим ім`ям, пізніше академік АН СРСР, Харкевич О.О. створив у Львіському політехнічному інституті експериментальну лабораторію №1. Його перша наукова-дослідна робота з військовими моряками – розроблення реверберометра (аналогового обчислювача, що дозволяв позбутися багаторазового відбиття сигналів від поверхні та дна водного середовища) дала початок науковим дослідженням в інституті в області радіоелектроніки.

Перше замовлення – комплекс вимірювальної апаратури для Акустичного інституту АН СРСР.
Зліва направо: О.О.Харкевич, К.Б. Карандєєв, Б.Й. Швецький, К.В. Кравченко

Впродовж 1957-1984 років науковим кервником лабораторії був Б.Й. Швецький. У 1961 році вона перетворилсь у Відділ електронного вимірювального приладобудування, з 1973 - це потужний науково-виробничий підрозділ – Особливе конструкторське бюро електронної вимірювальної та обчислювальної техніки (ОКБ ЕВОТ). З 1988 року ОКБ перетворюється в Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут електронної обчислювальної та вимірювальної техніки (НДКІ ЕЛВІТ). Тут з перших днів заснування проектували та виготовляли унікальну радіоелектронну та обчислювальну апаратуру, яка «плавала», «літала», постачалася на космодром «Байконур» та у військові частини тощо.

Ще в 50-х роках експериментальна лабораторія №1 мала сучасні на той час монтажну, слюсарну дільниці, верстатний цех, дільницю літографії панелей приладів та друкованих плат, хімічну дільницю, які стали запорукою виготовлення приладів високої надійності та сучасного на той час дизайну. Пізніше виробництво включало практично замкнутий цикл виготовлення пристроїв та систем від друкованих плат до корпусів та дрібних штампованих пластикових деталей. Була створена лабораторія з виготовлення гібридних мікросхем для швидкодіючих частотомірів. Створені перші вимірювальні прилади – вимірювальний підсилювач, осцилограф постійного струму, генератор інфранизьких частот, частотомір, фазометр, міст змінного струму та надалі багато інших обчислювально-вимірювальних та спеціалізованих систем були оригінальними за покладеними в основу математичними методами, схемотехнічними рішеннями та дизайном. Деякі з цих приладів випускались в десятках, сотнях тисяч екземплярів. Нижче, з дозволу НДКІ ЕЛВІТ, наведено світлини таких приладів.

Перші розробки експериментальної лабораторії №1 (ліворуч), а також перший в СРСР серійний електронно-променевий осцилограф постійного струму С1-19А, перший в СРСР серійний електронний 4-декадний цифровий вольтметр В7-8, аналогово-цифровий перетворювач з дистанційним керуванням для контролю космічної техніки, універсальний комплекс для визначення параметрів гідроакустичних перетворювачів

З кінця 30-х років минулого століття в світі почали активно вестися наукові та інженерні роботи зі створення електронних обчислювальних машин. У 1947-1948 pp група науковців під керівництвом академіка С.О. Лебедєва (Л.Н . Дашевський, К.О. Шкабара та ін.) розпочала розробку першої в Радянському Союзі та в континентальній Європі електронної обчислювальної машини МЕЛМ (Мала електронна лічильна машина) у київському Інституті електротехніки АН УРСР. У листопаді 1950 р. запрацював макет МЕЛМ, а 25 грудня 1951 р. машину було прийнято в експлуатацію. На МЕЛМ розв'язували задачі відомі математики і механіки А.О. Дородніцин, O.A. Ляпунов, О.Ю. Ішлінський, М.В. Келдиш, М.О. Лаврентьєв, Б.В. Гнеденко та ін. На ній працювали перші в Україні програмісти М.Р. Шура-Бура, B.C. Королюк, К.Л. Ющенко та ін. У грудні 1957 р. на базі лабораторії обчислювальної техніки Інституту математики було створено Обчислювальний центр АН УРСР (з 1962 р. Інститут кібернетики), який очолив В.М. Глушков.

У Львові електронні обчислювальні машини (ЕОМ) почали експлуатуватися з 1962 року у ЛПІ (Минск–1) та Університеті ім. І.Франка (Урал–1). Ці ЕОМ були тими осередками, на базі яких створювались перші обчислювальні центри, що забезпечували високий рівень підготовки інженерів та математиків відповідного спрямування.